Мейбоміт – що це? Причини виникнення та виявлення захворювання

(3 оцінок, середнє 4.67 з 5)

Завантаження...

Стаття оновлена 08.2026
Зміст:

• Що таке мейбоміт
• Як виглядає мейбоміт
• Причини виникнення мейбоміту
• Симптоми мейбоміту
• Відмінності мейбоміту від ячменю
• Етапи розвитку мейбоміту
• Класифікація та стадії розвитку мейбоміту
• Сучасні методи діагностики мейбоміту
• Як лікують мейбоміт
• Можливі ускладнення мейбоміту
• Коли варто звернутися до офтальмолога
• Профілактика мейбоміту

В Україні мейбоміт є досить поширеним захворюванням. На сьогодні цей показник становить 21-30%.

Найбільш численна категорія хворих на мейбоміт – люди літнього віку, у зв’язку з падінням синтезу статевих гормонів, та жінки, які користуються низькоякісною декоративною косметикою або вдаються до нарощення вій.

Діти на мейбоміт хворіють рідко. Патологія ця, як правило, є супутницею атопічного дерматиту (у 68,3%) та іхтіозу (у 75%). Ще одна особливість мейбоміту у дітей – хвороба частіше викликає ускладнення та наслідки, ніж у дорослих.

Що таке мейбоміт

Мейбомієві залози називаються на честь лікаря, який вперше їх описав Генріха Мейбома. Він з’ясував, що ближче до зовнішнього краю, у верхніх повіках людини знаходиться 30-40, а в нижніх – 20-30 голокринних залоз. Більшість їх проток виходить на внутрішні частини повік. Мейбомієві залози постійно продукують схожий на олію, який містить близько 90 різних білків та ліпідів секрет. Його найтонша плівка запобігає випаровуванню та забрудненню слізної рідини, переливання її через край нижньої повіки. Мейбум-секрет захищає кон’юнктиву від тертя при морганні повік та вільні ділянки ока під час сну з погано зімкнутими повіками.

Мейбоміт (meibomitis) – це гнійне запалення однієї або декількох мейбомієвих залоз, викликане закупоркою їх проток. Цю хворобу називають мейбомієвий або задній блефарит, внутрішній ячмінь.

Як виглядає мейбоміт

Мейбоміт візуально проявляється як внутрішнє запалення повіки (задній мейбоміевий блефарит). Доволі часто це – запалення нижньої повіки ока, але буває і на верхньому.

Основні ознаки гострого мейбоміту – це:

• почервоніння слизової оболонки ока;
• запалення внутрішньої частини повіки – набряк та почервоніння її краю;
• жовтуватий або сіруватий ущільнений вузлик, схожий на ячмінь, але глибший;
• пінистий або в’язкий секрет, який виділяється із заблокованих залоз при натисканні на повіку;
• кірочки на краю повіки вранці.

У хронічній формі мейбоміт видає себе потовщенням та нерівністю краю повіки.

По локалізації запального процесу виділяють передній та задній мейбоміт. При передній формі, запалювання торкається лише зовнішньої частини мейбомієвих залоз, тому прояви м’якіші, але без лікування посилюються, бо процес поглиблюється. При задній формі запалення відбувається у самих протоках та залозах, тому для неї характерні більш важкі симптоми.

Причини виникнення мейбоміту

Крім частинок пилу, які дряпають слизові очей і розриваючи слізну плівку вступають з деякими складовими секрету мейбомієвих залоз порушують його властивості, призводячи до закупорки проток, у списку причин розвитку мейбоміту є ще два пункти — це інфікування та бурхливий ріст кокової патогенної флори, в основному S. Epidermidermitis, та кліщами Залозниця вугрова (Демодекс). А ось факторів, які у сотні разів збільшують ризик запалення мейбомієвих залоз багато:

• контакт повік із брудними руками;
• порушення гігієни носіння та догляду за контактними лінзами;
• прострочена або низької якості декоративна або доглядова косметика для повік та обличчя;
• дисфункція мейбомієвих залоз із збільшеною продукцією секрету;
• хронічний кон’юнктивіт;
• переохолодження;
• сильний емоційний стрес;
• зниження імунітету через перенесення інфекційної хвороби;
• зміна гормонального балансу під час пубертату, клімаксу.

Крім того, мейбоміт – це частий супутник таких захворювань як: акне, розацеа, себорейний дерматит, гельмінтоз, цукровий діабет, хвороби щитовидної залози, хвороби ШКТ та гепатобіліарної системи, масивні ураження шийки матки.

Симптоми мейбоміту

Прояви мейбоміту можна виділити в 2 групи:

1. Оптичні спотворення. Розмитість образів та затуманений зір після сну. Епізод нечіткого зору, які часто повторюються протягом дня, періодами по 20-40 хвилин – помутніння, спотворення контурів.
2. Запальні ознаки:
   • почервоніння та набряк повіки, біль при торканні;
   • гіперемія проекції мейбомієвої залози;
   • свербіння, печіння, «пісок» в оці, світлобоязнь;
   • жовтувато-сірі скоринки застиглого секрету;
   • жовтуватий гнійничок на вивороті повіки.

Гострий мейбоміт також може стати причиною підвищення температури тіла до 39 °С, збільшення привушних лімфовузлів, розвитку гнійного запалення тканин хряща та абсцесу повіки.

Відмінності мейбоміту від ячменю

Досить часто, через схожість симптомів і збіг деяких причин, мейбоміт називають внутрішнім ячменем (hordeulum internum). Проте різниця між цими очними хворобами є.

Етапи розвитку мейбоміту

Дисфункція мейбомієвих залоз розвивається поступово, проходячи кілька послідовних стадій. Швидкість їх зміни залежить від загального стану організму та своєчасності початку лікування.

Розрізняють 5 етапів, на яких змінюється як функціональність залоз, так і клінічна картина. Розвиваючись, мейбоміт проходить такі етапи:

• Початкова дисфункція.
  Секрет мейбомієвих залоз стає більш в’язким і мутним, але його відтік ще не порушений повністю. Частота кліпання знижується, що сприяє загустінню мейбуму.

• Закупорка (обструкція) протоків.
  Густий секрет закупорює протоки мейбомієвих залоз. Застій призводить до їх розширення та здуття. На цій стадії відчувається дискомфорт та сухість очей.

• Запальний процес (мейбоміт).
  Застій мейбума та надмірне розмноження бактерій спричиняють гостре запалення. З’являються почервоніння, набряк, біль та утворення жовтуватих вузликів на повіках.

• Хронізація та атрофія.
  Якщо лікування відсутнє, гострий мейбоміт переходить у хронічну форму. Тривалий застій секрету призводить до поступового руйнування (атрофії) залоз, скорочення їх кількості та порушення структури повіки. Очі знаходяться в постійному надокучливому дискомфорті.

• Фіброз та рубцювання.
  Найважча стадія дисфункції мейбомієвих залоз, що характеризується незворотними змінами. Мейбомієві залози повністю заміщуються сполучною тканиною (фіброз), край повіки рубцюється і деформується, що спричиняє постійний і важкий синдром сухого ока.

До лікування слід приступати якомога раніше. На ранніх етапах запальний процес можна повністю контролювати або повернути назад, запобігаючи незворотній втраті функцій мейбомієвих залоз.

Класифікація та стадії розвитку мейбоміту

Класифікація діагнозу Мейбоміт варіативна:

• за тривалістю та вираженістю течії – гострий і хронічний;
• по локалізації – верхній і нижній (на верхній або нижній повіках), комбінований (на верхній і нижній повіці одного ока), одно- або двосторонній (на одному або обох очах);
• за кількістю гнійників – одиночний і множинний.

Найчастіше мейбоміт протікає в гострій формі, на одній верхній повіці, одиночний.

При хронічному мейбоміті розтин гнійника не відбувається. Типові симптоми цієї форми – незначне почервоніння повіки, сильне потовщення та припухлість, блискучість і натягнутість шкіри, яскраво виражені свербіння і печіння, які не проходять. Можливе збільшення шийних, підщелепних та підборідних лімфовузлів з боку ураженого ока.

Сучасні методи діагностики мейбоміту

Діагностика мейбоміту – це комплексний процес, спрямований на оцінку стану мейбомієвих залоз, якості їхнього секрету та виявлення супутніх патологій. Використання сучасного обладнання дозволяє визначити не лише наявність запалення, але й ступінь атрофії залоз.

Основні методи діагностики:

• Біомікроскопія.
  Стандартний огляд за допомогою щілинної лампи. Він дозволяє детально вивчити краї повік, кон’юнктиву та рогівку, а також візуально оцінити ступінь запалення та закупорки проток.
• Тест на якість та кількість мейбуму.
  Аналіз проводиться шляхом натискання на повіку для вивільнення секрету з залоз. Оцінюється його консистенція та кількість функціонуючих проток. У нормі мейбум прозорий, олійного кольору. При дисфункції секрет стає густим, мутним, пастоподібним.
• Визначення часу розриву слізної плівки (Non-invasive Break-up Time, NIBUT).
  Це неінвазивний метод, що оцінює стабільність слізної плівки. При мейбоміті ліпідний шар плівки недостатній, тому час її розриву значно скорочується.
• Мейбографія.
  Цей інструментальний метод дозволяє візуалізувати структури мейбомієвих залоз у товщі повіки. Мейбографія оцінює кількість залоз та ступінь їх атрофії.
• Осмолярність сльози.
  Цей тест вимірює концентрацію солей та інших речовин у сльозі. Підвищена осмолярність є маркером синдрому сухого ока, який тісно пов’язаний з дисфункцією мейбомієвих залоз.

Кожен із цих діагностичних методів є важливим інструментом, який допомагає лікарю не лише підтвердити діагноз, але й підібрати найбільш ефективну стратегію лікування, що відповідає стадії розвитку дисфункції мейбомієвих залоз

Як лікують мейбоміт

Лікування мейбоміту спрямоване на відновлення нормальної функції мейбомієвих залоз, зменшення запалення та стабілізацію слізної плівки. Терапія зазвичай комбінована і залежить від стадії та форми захворювання (гостра чи хронічна).

Основні методи лікування мейбоміту:

1. Теплові компреси та масаж.
   Це початковий і найважливіший етап лікування дисфункції мейбомієвих залоз. Як розкупорити мейбомієві залози? Для цього потрібні регулярні прикладання теплого (36-40°C) вологого компресу на 5-8 хвилин. Процедура розріджує густий секрет у залозах. Після компресу виконується м’який масаж краю повік. Це допомагає вивільнити розм’якшений мейбум.
2. Гігієна повік.
   Потрібно виконувати щоденне очищення краю повік спеціальними засобами, що містять м’які поверхнево-активні речовини (ПАВ). Це усуває надлишок бактерій, забруднення та відмерлі клітини, які можуть закупорювати протоки.
3. Медикаментозне лікування.
   Призначаються очні краплі та мазі:
   • Штучні сльози компенсують дефіцит ліпідного шару та зволоження.
   • Протизапальні засоби – кортикостероїди або нестероїдні препарати – зменшують гостре запалення.
   • Місцеві чи системні антибіотики призначаються, якщо причиною мейбоміту визначено бактеріальне інфікування.
   • Апаратна фізіотерапія – сучасні процедури, що проводяться в умовах клініки:
     • Апарат Lipiflow (або його аналоги) очищає закупорені залози за допомогою контрольованого дозованого тепла та пульсуючого тиску на повіку.
     • Апарат IPL (інтенсивне імпульсне світло) застосовується для зменшення запалення, знищення патогенних бактерій і для поліпшення функції залоз.
4. Дієта та добавки.
   Рекомендується збільшити споживання омега-3. Ці ненасичені жирні кислоти покращують якість секрету мейбомієвих залоз, роблячи його більш рідким.

Комплексне застосування цих методів дозволяє не лише зняти симптоми, але й уповільнити прогресування хронічної дисфункції мейбомієвих залоз.

Можливі ускладнення мейбоміту

Хронічна дисфункція мейбомієвих залоз може спричинити низку серйозних ускладнень, які з часом погіршують якість зору та загальний стан очей.

Найпоширеніше ускладнення мейбоміту – хронічний синдром сухого ока. Через нестачу олійного (ліпідного) шару, який виробляють мейбомієві залози, сльоза швидко випаровується. Це призводить до постійної сухості, печіння та відчуття піску в очах.

Інші ускладнення мейбоміту – це:

• Халязіон.
  Виникає внаслідок повної закупорки протоки мейбомієвої залози та накопичення в ній густого секрету. Закупорена залоза перетворюється на болючий щільний вузлик у товщі повіки, який часто потребує хірургічного видалення.
• Рецидивний ячмінь (гордеолум).
  Гостре бактеріальне запалення волосяного фолікула або залози Цейса часто провокується хронічною інфекцією на краю повіки, що супроводжує мейбоміт.
• Блефарит та блефарокон’юнктивіт.
  Запалення краю повік (блефарит) часто поширюється на кон’юнктиву, викликаючи її запалення (кон’юнктивіт). Для цих станів характерне постійне почервоніння, набряк та лущення по краях повік.
• Порушення форми повік (рубцювання).
  При важкому хронічному мейбоміту відбувається рубцювання внутрішньої поверхні повіки та атрофія залоз. Це може призвести до деформації краю повіки: ентропіону – загортанню повіки всередину, або ектропіону – вивертанню повіки назовні.
• Пошкодження рогівки (кератопатія).
  Тривала сухість і нестабільність слізної плівки призводять до ерозії, виразки або кератиту (запалення рогівки). Ці ускладнення є найбільш небезпечними, оскільки можуть призвести до значного погіршення зору.

Ігнорування симптомів мейбоміту та відсутність адекватного лікування підвищує ризик розвитку цих ускладнень, що, в свою чергу, вимагає більш тривалого та складного втручання фахівців.

Коли варто звернутися до офтальмолога

Оскільки мейбоміт є хронічним прогресуючим захворюванням, раннє виявлення симптомів та своєчасне втручання мають ключове значення для запобігання незворотній втраті функції залоз. Звернутися до фахівця варто одразу, як тільки помітили будь-які постійні зміни у стані повік чи відчуттях в очах.

Основні ознаки, що вимагають консультації офтальмолога:

• постійний дискомфорт – відчуття піску, печіння або свербіння, які не минають після використання звичайних зволожуючих крапель;
• почервоніння та набряк повік – тривале почервоніння краю повік, особливо біля основи вій, або постійна припухлість;
• часте склеювання повік – виділення, особливо вранці, через які повіки склеюються або на віях утворюються жовтуваті кірочки;
• рецидивні утворення – часте виникнення ячменю або халязіону, що свідчить про закупорку залоз на фоні системної проблеми, переважно, на фоні зниження імунітету;;
• нестабільність зору – періодична нечіткість зору, яка зникає після кліпання, що вказує на порушення якості слізної плівки;
• світлобоязнь – підвищена чутливість очей до звичайного денного чи штучного світла.

Навіть незначні, але постійні симптоми можуть бути ознакою початкової дисфункції мейбомієвих залоз. Своєчасний візит до лікаря дозволить розпочати профілактичне або підтримуюче лікування та захистити очі від серйозних ускладнень.

Профілактика мейбоміту

Запобігання дисфункції мейбомієвих залоз є ключовим для підтримки здоров’я очей. Профілактика мейбоміту грунтується на щоденній гігієні та контролі факторів ризику, що зменшує ймовірність закупорки проток та розвитку запалення:

• щоденна гігієна повік, особливо при використанні декоративної косметики;
• теплі компреси на очі 2-3 рази на тиждень;
• свідоме збільшення частоти кліпання під час роботи за комп’ютером або читання для природного масажу залоз і стимуляції відтоку секрету;
• використання зволожувачів повітря, особливо в опалювальний сезон;
• включення в раціон продуктів з високим вмістом омега-3 або прийом добавок для покращення якості секрету;
• своєчасне лікування офтальмологічних захворювань.

Дотримання цих простих правил допомагає запобігти хронізації дисфункції мейбомієвих залоз та зберегти комфортний стан очей на тривалий час.

Висновок

Мейбоміт є хронічною прогресуючою дисфункцією мейбомієвих залоз, яка розвивається від загустіння секрету до повної обструкції, запалення, а згодом – до фіброзу та атрофії залоз. Без адекватного лікування захворювання неминуче спричиняє серйозні ускладнення, зокрема хронічний синдром сухого ока, халязіон чи навіть незворотне пошкодження рогівки. Своєчасна діагностика та дотримання профілактичних заходів мають вирішальне значення для збереження функції залоз і уникнення хронічної форми мейбоміту