Хочете отримати консультацію або записатися на прийом?

Ми перетелефонуємо Вам найближчим часом!

(6 оцінок, середнє 3.50 з 5)

Завантаження...

Зміст:

Що таке дальтонізм?
Який буває дальтонізм?
Чому виникає дальтонізм
Як виявляється дальтонізм?
Як перевірити дальтонізм?
Як можна вилікувати дальтонізм?
Коли звертатися до офтальмолога?

Стаття оновлена 27.11.2025

Існує три базові кольори: жовтий, синій та червоний. З них можна утворити безліч інших кольорів та фарб, і більшість людей на повну насолоджуються строкатим світом, адже здатні розрізняти до 10 млн відтінків. Однак є немало тих, хто хворіє на дальтонізм та чиї очі не здатні сприймати базові кольори: один, два чи, навіть, усі три. Подібне явище не дуже часте: з ним живуть приблизно 1 % жінок та десь 8 % чоловіків. Серед сильної статі дальтонізм більш поширений, то що це відхилення має певні особливості успадкування.

Чи вважати похибки в сприйнятті кольорів хворобою – питання непросте. Дуже багато з тих, хто страждає на різні форми дальтонізму, успішно адаптуються до соціуму, мають складнощі, переважно, лише з вимогами до деяких професій. Зменшити до мінімуму вплив проблеми на якість життя, таким пацієнтам допомагають кваліфіковані офтальмологи. І, хоч досі достеменно невідомо, як ефективно та надійно вилікувати дальтонізм, досвідчений лікар здатен зарадити таким пацієнтам. Краще, коли негаразди виявляються рано, у дитинстві: тоді є більше шансів максимально адаптувати пацієнта до сучасного життя.

Пройти безкоштовний тест на дальтонізм на сайті Visiobud

Що таке дальтонізм?

Дальтонізм (або колірна сліпота) – такий вроджений (спадковий) або набутий стан, що характеризується нездатністю очей розрізняти деякі кольори. Майже завжди, таке відхилення – двобічне, залишається із людиною на все життя і не змінюється.

Хвороба була описана Дальтоном, він вивчав цей стан у самого себе та декого із членів власної родини. Його праці були визнані світовим медичним співтовариством, а розлад отримав назву за прізвищем автора.

Дальтоніки не розрізняють деякі кольори: червоний і зелений або, наприклад, синій і жовтий. Найчастіше зустрічається дефект кольорів червоно-зеленого спектра. Дефіцит сприйняття синьо-жовтого спектра зустрічається дещо рідше.

Який буває дальтонізм?

Усі дефекти колірного зору поділяють на категорії за кількостями кольорів, які може або не може сприймати око. «Вимкнення» хоча б одного кольору змінює кольорове сприйняття всієї картинки, й одні фарби можуть здаватися іншими.

Залежно від того, який чи які кольори «просідають», дальтонізм буває трьох категорій:

Монохроматизм – найважча форма розладу, за якої кольорове відчуття відсутнє. З таким варіантом дальтонізму, люди бачать світ, як чорно-білу картинку.
Дихроматизм – легший тип відхилення. Очі розрізняють два з базових кольорів, замість третього, мозок підставляє відтінки тих барв, які око здатне відчувати.
Аномальна трихромазія здається найлегшим варіантом: людина сприймає всі три ключові кольори, однак робить це з помилками, зі зміщенням спектра. Світ лишається строкатим, однак кольорове сприйняття спотворене.

Вважається, що серед дальтоніків найбільше людей із дихромазією. Залежно від того, який колір “випадає”, дихромазійний дальтонізм сам буває трьох різновидів:

дейтеранопія – нездатність до сприйняття зеленого спектра, він змішується з червоним, коричневим, вражає 6–7 % чоловіків та 0,3–0,4 % жінок;
протанопія – дефіцит розпізнавання червоних барв та відтінків, вони здаються темними, наближеними до чорного, відмічається в 1 % пацієнтів чоловічої та 0,1 % жіночої статі;
тританопія – не розпізнається синій та його відтінки, плутається із зеленим, є похибки розпізнавання барв, у створенні яких бере участь синій колір, наприклад – жовті, з цим стикаються менше, ніж 1 % чоловіків та жінок.

Чому виникає дальтонізм?

Наше око сприймає барви особливими рецепторами сітківки – колбочками. Їх три різновиди, кожен відповідає за відчуття одного з трьох базових кольорів. Відхилення в колірному зорі найчастіше мають генетичну, спадкову природу: унаслідок дефекту тих чи інших генів, у людини в сітківці не розвивається один чи більше різновидів колбочок, що мають сприймати відповідні барви. Монохроматизм – стан, за якого колбочки взагалі відсутні, а бачить око лише за рахунок паличок.

Те, що чоловіки стикаються із цим явищем частіше за жінок пояснюється механізмом, як успадковується дальтонізм. Гени котрі відповідають за розвиток колбочок, розташовані в X-хромосомі. У жінок – їх дві, гени дублюються. Коли в одній хромосомі вони дефектні, це компенсується «здоровою» хромосомою.

Чоловіки мають лише одну X-хромосому, тому, як хлопчику передалися дефектні гени, що провокують дальтонізм – так він і житиме все життя з розладами колірного сприйняття.

За подібним механізмом, X-зчеплено, успадковуються: монохроматизм, дейтеранопія, та протанопія. Виняток – тританопія: ця форма дальтонізму передається через соматичну хромосому, тому жінок із тританопією стільки ж, як і чоловіків.

Дейтеранопія та протанопія в жінок – рідкість, не кажучи вже про монохроматизм. Адже щоби дівчинка отримала такий пакет дефектних генів, вона мусить успадкувати пошкодженими обидві X-хромосоми. Дуже рідкісний варіант.

У практиці зустрічаються і набуті форми дальтонізму, які виявляються, зазвичай, на одному оці, та з’являються не з народження. Причини набутих порушень колірного зору:

початкова стадія катаракти;
отруєння, вплив лікарських засобів;
травми ока із пошкодженням сітківки;
порушення з боку зорового нерва;
ураження зорових центрів мозку внаслідок травм, інсультів;
дистрофічні процеси в сітківці.

Як виявляється дальтонізм?

Оскільки переважна кількість людей народжуються з колірними відхиленнями, свою проблему вони не усвідомлюють до більш-менш зрілого віку. Дехто й за все життя не відчуває проблем, тому точно невідомо, скільки людей страждає на дальтонізм. Хоча запідозрити відхилення можна ще в дитинстві: під час уроків малювання уважний вихователь або вчитель помічають, що дитина плутається з кольорами олівців та фарб.

Є й інші симптоми, за якими можна попередньо визначити дальтонізм:

неприродньо розфарбовані малюнки;
постійно підвищена чутливість до світла;
інколи – епізодичний ністагм;
зниження гостроти зору;
овочі та фрукти, дальтоніки прагнуть обмацати, обнюхати.

Є й добрі ознаки: дальтоніки мають швидшу адаптацію до темряви, краще бачать у сутінках.

Як перевірити дальтонізм?

За жодним із вказаних вище симптомів не можна встановити діагноз. Хоча перевірити зір на дальтонізм не складно: розроблено прості тести, які дають повну характеристику колірній сліпоті. Найпростіший метод – поліхроматичні таблиці Рабкіна або його японський аналог – тест Ishihara. Суть проста: на малюнку своєрідна мозаїка із численних різнокольоровими колами, пофарбованими в різні відтінки. Люди з нормальним зором розпізнають у нагромадженні плям одні цифри та фігури, дальтоніки – бачать інші об’єкти.

Щоби перевірити дальтонізм із максимальною точністю, лікарі користуються більш сучасними методиками:

тест Farnsworth-Munsell FM100 Hue на 100 відтінків;
Richmond HRR (Hardy–Rand–Rittler);
Medmont C-100;
Farnsworth D15;
«золотий стандарт» – дослідження з аномалоскопом.

Вичерпну інформацію надають спеціалізовані інструментальні методики: електроретинографія, викликані зорові потенціали, генетичне тестування.

Записатися до офтальмолога:

Як можна вилікувати дальтонізм?

Наразі це – проблема. Адже й досі невідомо, як лікувати генетичні відхилення, у тому числі й дальтонізм. Дослідження в цій галузі тривають, певні перспективи показує застосування стовбурових клітин, які імплантуються в сітківку, однак до практичного застосування цієї методики ще далеко.

Втім, дальтоніки доволі успішно адаптуються до своєї особливості й відчувають обмеження лише в деяких галузях, як-от: водіння авто, військова справа тощо.

Певною мірою виправити дальтонізм можна окулярами або лінзами зі специфічними світлофільтрами, але чим саме та якими саме – може підібрати лише досвідчений офтальмолог.

З набутою колірною сліпотою ситуація трохи інша. Такий дальтонізм потенційно лікується, якщо вдається ефективно вплинути на його причину. Тут залучається команда професіоналів: окуліст, невропатолог, ендокринолог тощо.

Коли звертатися до офтальмолога?

У більшості, дальтонікам не потрібна жодна медична допомога: люди спокійно адаптуються і живуть звичайним життям. Втім, звернутися до лікаря, щоби перевірити колірний зір, варто в таких випадках:

коли в дитини вперше стали помітні ознаки дальтонізму – позбутися його навряд чи вийде, однак ми знайдемо чи виключимо інші порушення, такі, як супутню аметропію;
порушення колірного сприйняття з’явилися в дорослої людини або в похилому віці – це може бути ознакою непростих офтальмологічних захворювань;
якщо через розлади колірного сприйняття виникли проблеми з працевлаштуванням, обмеження в житті – лікарі після огляду скажуть, чи можна відкоригувати дальтонізм, щоби людина змогла, наприклад, отримати водійське посвідчення;
у дальтоніка з’явилися інші очні скарги (пелена, спалахи в оці, відблиски, світлобоязнь тощо) – це дасть можливість вчасно виявити та вилікувати інші хвороби й розлади зору.

Висновок

Дальтонізм – це спадкове порушення колірного зору, за якого людина не розрізняє певні кольори, найчастіше – червоний і зелений, рідше синій і жовтий, або ж повністю бачить світ у відтінках сірого. Поширеність серед чоловіків значно вища через Х-зчеплене успадкування, тоді, як у жінок, випадки набагато рідкісніші. У вроджених випадках колірний дефіцит виникає через відсутність або неправильну роботу колбочок у сітківці. В набутій формі – може бути наслідком катаракти, травм, ураження зорового нерва чи мозку. Класичний дальтонізм наразі не має методик ефективного лікування, проте ми можемо його детально діагностувати, частково коригувати спеціальними окулярами чи лінзами. Дальтоніки адаптуються до суспільного життя, однак допомога офтальмолога буває потрібна: при перших ознаках у дітей, у разі раптових змін кольоросприйняття в дорослих, при труднощах із професійною діяльністю чи за появи інших очних симптомів.

Джерела

Cole BL, Lian KY, Lakkis C. The new Richmond HRR pseudoisochromatic test for colour vision is better than the Ishihara test. Clin Exp Optom. 2006 Mar;89(2):73–80. doi: 10.1111/j.1444–0938.2006.00015.x. PMID: 16494609.
Landini G, Perryer DG. More on color blindness. Nat Methods. 2011 Oct 28;8(11):891; author reply 891–2. doi: 10.1038/nmeth.1737. Erratum in: Nat Methods. 2012 Jan;9(1):110. PMID: 22036741.
Can corrective lenses effectively improve a color vision deficiency when normal color vision is required? J Occup Environ Med. 1998 Jun;40(6):518–9. doi: 10.1097/00043764–199,806 млн–00003. PMID: 9636931.
Deeb SS, Kohl S. Genetics of color vision deficiencies. Dev Ophthalmol. 2003;37:170–87. doi: 10.1159/000072046. PMID: 12876837.