Анізокорія очей: причини, симптоми та лікування

(3 оцінок, середнє 4.00 з 5)

Завантаження...

Зміст:

• Що таке анізокорія
• Види та причини анізокорії
• Патологічна анізокорія: основні захворювання
• Фармакологічна анізокорія
• Симптоми анізокорії
• Діагностика анізокорії
• Лікування анізокорії
• Анізокорія у дітей
• Фактори ризику розвитку анізокорії
• Профілактика та коли звернутися до офтальмолога
• Не ігноруйте зміни в очах

Анізокорія – це зіниці різного розміру. Незначна різниця між зіницями може бути індивідуальною особливістю організму і не завжди свідчить про небезпеку. Але якщо вона з’явилася раптово, посилилася або супроводжується болем, птозом, двоїнням чи погіршенням зору, потрібна консультація лікаря. Причиною можуть бути захворювання ока, нервової системи, травма або дія медикаментів.

Що таке анізокорія

Анізокорія – це різниця в діаметрі зіниць. Якщо вона не перевищує приблизно 1 мм, зіниці нормально реагують на світло, а інших симптомів немає, найчастіше це фізіологічна анізокорія, яка не потребує лікування.

Якщо ж різниця виникла вперше, швидко збільшується або поєднується з болем, світлобоязню, двоїнням, птозом чи зниженням зору, необхідний огляд офтальмолога, а іноді й невролога.

Види та причини анізокорії

Виділяють кілька основних типів анізокорії.

• Фізіологічна анізокорія. Доброякісна особливість, за якої різниця між зіницями невелика, реакція на світло збережена, зір не погіршується, болю чи інших симптомів немає. Лікування зазвичай не потрібне.
• Механічна анізокорія. Виникає через зміни райдужки або її м’язів, коли зіниця не може нормально звужуватися чи розширюватися. Причинами можуть бути травми, операції, закритокутова глаукома, внутрішньоочні новоутворення або вроджені аномалії райдужки.
• Патологічна анізокорія. Пов’язана з офтальмологічними або неврологічними захворюваннями: синдромом Горнера, синдромом Ейді, іритом, ураженням III черепного нерва, інсультом, пухлинами, аневризмами та іншими станами, що порушують нервову регуляцію зіниці.
• Фармакологічна анізокорія. Виникає через дію ліків або хімічних речовин на м’язи зіниці, таких як: інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трансдермальні пластирі зі скополаміном, що призначають при захитуванні в транспорті або після хіміотерапії, а також деякі очні краплі, зокрема препарати для лікування глаукоми.

До вроджених причин механічної анізокорії належать:

• Колобома райдужки – дефект тканини райдужки, через який зіниця може мати неправильну форму.
• Аніридія – часткова або майже повна відсутність райдужки від народження.
• Ектопія зіниці – зміщення зіниці від нормального центрального положення.

Патологічна анізокорія: основні захворювання

Патологічна анізокорія може бути ознакою офтальмологічного або неврологічного захворювання. Важливо визначити, яка зіниця реагує неправильно: надто широка чи надто вузька, а також оцінити супутні симптоми.

Синдром Горнера

Синдром Горнера виникає при ураженні симпатичного нервового шляху, який відповідає за розширення зіниці, положення повіки та потовиділення.

Типові ознаки – звужена зіниця, легкий птоз і зменшення потовиділення на ураженому боці обличчя. Анізокорія краще помітна в темряві: у нормі зіниця розширюється приблизно за 5 – 6 секунд, а при синдромі Горнера цей процес може тривати до 15 – 20 секунд.

Серед можливих причин – травми, операції, ураження сонної артерії, інсульт, пухлини грудної клітки або верхівки легені, мігрень та інші стани, що впливають на симпатичний нервовий шлях. Біль у шиї або навколо ока на тлі анізокорії потребує невідкладної оцінки.

Синдром Ейді

Синдром Ейді – це тонічна зіниця, яка повільно або слабко реагує на світло через ураження парасимпатичних волокон.

Уражена зіниця зазвичай ширша, погано реагує на світло, але може краще звужуватися при фокусуванні на близьких предметах. Можливі світлобоязнь, затуманення зору поблизу та труднощі з читанням.

Точна причина наразі досліджується. У частини пацієнтів синдром Ейді виникає після вірусної інфекції, але іноді чіткий провокуючий фактор встановити не вдається.

Ірит

Ірит – це запалення райдужки, тобто передній варіант увеїту.

Зазвичай виникають біль в оці, почервоніння, світлобоязнь і затуманення зору. Зіниця може бути звуженою або деформованою, а після запалення її форма іноді залишається нерівною через спайки.

Ірит може бути пов’язаний з аутоімунними захворюваннями, інфекціями, травмою ока або розвиватися без очевидної причини.

Параліч окорухового нерва

Це ураження III черепного нерва, який відповідає за рухи ока, підняття верхньої повіки, звуження зіниці та акомодацію.

Можливі широка зіниця, птоз, двоїння, порушення рухів ока. У повному варіанті око може відхилятися «вниз і назовні». Стан потребує термінової діагностики.

Причинами можуть бути аневризма, пухлина, травма, запалення або мікросудинна ішемія. Найнебезпечніший варіант – здавлення нерва аневризмою.

Анізокорія і мігрень

Мігрень іноді супроводжується тимчасовим однобічним розширенням зіниці. Такий стан називають доброякісним епізодичним однобічним мідріазом. Під час епізоду можуть з’являтися світлобоязнь, затуманення зору, біль навколо ока або головний біль.

Важливо, що цей діагноз встановлюють лише після виключення небезпечних причин анізокорії. Раптову різницю між зіницями не варто самостійно пояснювати мігренню без огляду лікаря.

Фармакологічна анізокорія

Деякі препарати можуть тимчасово змінювати розмір зіниці. Вони впливають на м’язи райдужки – ті, що звужують або розширюють зіницю. Через це одна зіниця може стати помітно більшою або меншою за іншу.

Найчастіше фармакологічна анізокорія виникає після випадкового потрапляння препарату в око: наприклад, якщо людина торкнулася ліків руками, а потім доторкнулася до ока.

До таких засобів належать:

• деякі антидепресанти, зокрема препарати групи СІЗЗС, які можуть спричиняти мідріаз;
• трансдермальні пластирі зі скополаміном;
• очні краплі, що розширюють або звужують зіницю: фенілефрин, тропікамід, циклопентолат, атропін, пілокарпін, бримонідин та інші препарати.

 
Якщо анізокорія з’явилася після застосування ліків, важливо повідомити про це лікаря. Не варто самостійно скасовувати призначені препарати або використовувати очні краплі без консультації.

Симптоми анізокорії

Сама по собі анізокорія не завжди викликає дискомфорт. Людина може випадково помітити різний розмір зіниць у дзеркалі або на фото. Але клінічна картина залежить від причини, яка спричинила цей стан.

Можливі супутні симптоми:

• опущення верхньої повіки;
• біль в оці, навколо ока або в шиї;
• двоїння в очах;
• світлобоязнь;
• затуманення або зниження зору;
• труднощі з фокусуванням на близькій відстані;
• почервоніння ока;
• головний біль;
• зменшення або відсутність потовиділення на одному боці обличчя;
• слабкість, оніміння, порушення координації, зміна свідомості.

 
Негайно зверніться по медичну допомогу, якщо анізокорія з’явилася раптово і супроводжується:

• сильним головним болем;
• болем у шиї або навколо ока;
• птозом;
• двоїнням або порушенням рухів ока;
• раптовим погіршенням зору;
• слабкістю, онімінням, порушенням мовлення, хиткістю ходи;
• нещодавньою травмою голови або ока.

Діагностика анізокорії

Діагностика допомагає визначити, чи є різний розмір зіниць безпечною особливістю, чи симптомом офтальмологічного або неврологічного захворювання.

Під час огляду лікар оцінює зіниці у світлі й темряві, їхню реакцію на світло, акомодацію, рухи очей, форму зіниці, стан повік і супутні симптоми. Іноді корисними є старі фото пацієнта – вони допомагають зрозуміти, чи анізокорія існувала давно, чи з’явилася нещодавно.

За потреби можуть призначатися:

• Біомікроскопія – для оцінки райдужки, передньої камери ока, ознак запалення, травми чи структурних змін.
• Діасклеральне просвічування – для виявлення дефектів райдужки та підозри на внутрішньоочні утворення.
• Ангіографія – для оцінки судинних змін або характеру новоутворень.
• УЗД ока – якщо потрібно побачити структури, які складно оцінити під час звичайного огляду.
• МРТ або КТ головного мозку та орбіт – при підозрі на синдром Горнера, ураження III черепного нерва, пухлину, аневризму або іншу неврологічну причину.

 
У деяких випадках лікар може провести фармакологічні тести, щоб уточнити причину анізокорії.

• Пілокарпіновий тест застосовують при підозрі на синдром Ейді: патологічна зіниця реагує на низькі концентрації пілокарпіну. Відсутність реакції на 1% пілокарпін може вказувати на фармакологічний мідріаз.
• Тест із апраклонідином допомагає підтвердити синдром Горнера: після закапування може виникати характерне «перевертання» анізокорії.
• Фенілефриновий тест використовують для уточнення варіанта синдрому Горнера, але зазвичай не як основний метод підтвердження діагнозу.

Лікування анізокорії

Лікують не саму анізокорію, а причину, яка її викликала. Самостійно використовувати очні краплі або «перевіряти» реакцію зіниці медикаментами не можна. Це може змінити клінічну картину і ускладнити діагностику.

Тактика залежить від типу анізокорії:

• Фізіологічна анізокорія не потребує лікування.
• Механічна анізокорія потребує лікування першопричини: травми, глаукоми, новоутворення або вродженої аномалії.
• Патологічна анізокорія: тактика лікування залежить від діагнозу.
• Фармакологічна анізокорія зазвичай минає після завершення дії препарату. За потреби лікар може скоригувати або замінити препарат.

Анізокорія у дітей

У дітей анізокорія може бути вродженою або набутою. Вроджена різниця між зіницями іноді є фізіологічною особливістю, але може бути пов’язана й з аномаліями райдужки або синдромом Горнера.

Набута анізокорія потребує більшої уваги, особливо якщо з’явилася нещодавно, посилюється або супроводжується іншими симптомами.

Батькам варто звернутися до дитячого офтальмолога, якщо є:

• нова або прогресуюча різниця між зіницями;
• птоз;
• різний колір райдужок;
• косоокість;
• неврологічні симптоми;
• млявість, слабкість або погане самопочуття дитини.

 
Планові огляди зору рекомендовані з раннього віку. Але якщо з’явилася анізокорія, птоз чи інші підозрілі ознаки, не варто чекати планового візиту – дитину потрібно показати лікарю раніше.

Фактори ризику розвитку анізокорії

Є стани, які підвищують імовірність патологічної анізокорії. До них належать:

• Аневризма. Може здавлювати III черепний нерв і викликати широку зіницю, птоз та двоїння.
• Пухлина. Внутрішньочерепні, орбітальні або верхівкові легеневі пухлини можуть ушкоджувати нервові шляхи, що відповідають за роботу зіниці.
• Судоми. Іноді супроводжуються тимчасовим розширенням зіниці та змінами свідомості, що може проявлятися анізокорією.
• Мігрень. У частини пацієнтів може бути пов’язана з епізодами однобічного мідріазу.
• Глаукома. Особливо гостра закритокутова глаукома може змінювати форму та реакцію зіниці, поєднуватися з болем і погіршенням зору.
• Травма. Може пошкодити райдужку, сфінктер зіниці або нерви, які регулюють її діаметр.

Профілактика та коли звернутися до офтальмолога

Специфічної профілактики анізокорії немає, адже вона може мати різні причини. Головне – не намагатися самостійно «лікувати зіницю», а звертатися до лікаря при нових або незрозумілих симптомах.

Що варто робити:

• регулярно проходити огляди в офтальмолога;
• контролювати хронічні захворювання, які можуть впливати на очі або нервову систему;
• обережно користуватися краплями, скополаміном, інгаляторами та іншими препаратами, що можуть змінювати розмір зіниці;
• не ігнорувати симптоми після травми голови чи ока.

 
До офтальмолога потрібно звернутися, якщо різниця між зіницями з’явилася вперше, стала помітнішою або супроводжується птозом, болем, двоїнням, світлобоязню, погіршенням зору, головним болем чи травмою.

Якщо анізокорія виникла раптово разом із сильним головним болем, болем у шиї, слабкістю, порушенням мовлення або рухів ока, потрібна невідкладна медична допомога.

Не ігноруйте зміни в очах

Анізокорія може бути як безпечною індивідуальною особливістю, так і симптомом серйозного офтальмологічного або неврологічного стану.

Щоб не пропустити небезпечну причину, запишіться на консультацію до офтальмолога – лікар проведе огляд, оцінить реакцію зіниць і визначить, чи потрібне додаткове обстеження або лікування.

Джерела:

• NCBI Bookshelf / StatPearls – Anisocoria
• American Academy of Ophthalmology – What Is Anisocoria?
• RACGP – Unequal pupils: Understanding the eye’s aperture